Лікарня в Осові

Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем.

Цей фоторепортаж я присвячую пам’яті мого покійного дядька – Станіслава Горошкевича з Омелянки.

У коморі в Горошкевичів була схована гвинтівка. Казимир Горошкевич бавився нею й випадково вистрілив. Тоді біля криниці знаходилися радянські партизани. Коли вони почули постріл, сказали, щоб зброю віддали їм або щоб будь-хто із синів вирушив із ними. Пішов Станіслав, бо був найстаршим. Він планував втекти додому разом зі зброєю, але не вийшло. Потрапив до мінерів Федоренка, які підривали колії. Однієї ночі Станіслав прийшов, поранений у живіт. Дідусь Людвик потайки завіз його до так званої лікарні в Осові. У 1940 р. совєти збудували барак, який служив за лікарню. Після приходу німців її закрили, але, коли в 1942 р. розпочалася епідемія дизентерії, знову відкрили.

Коли з Великого Стидина приїхали шуцмани, Станіслав уже поправлявся. Ті витягнули його до лісу, хотіли примусити говорити. Вирізали пупок, прив’язали кишки до молодого граба і крутили Станіслава навколо, доки не вирвали йому нутрощі. Дідусеві розповів про це знайомий українець, який привіз шуцманів. Коли дядько ще був у лікарні, додому приїхали червоні партизани. Шукали його, бо боялися, що він видасть їхні таємниці німцям. Дванадцять разів дідусь одержав шомполом по спині, аж сорочка розлізлася на ньому, але не зізнався. Пізніше партизани повідомили йому: «Твій син Станіслав загинув на коліях». Зняли шапки, поклонилися й поїхали. Так дуже коротко можна розповісти цю історію.

Після того, як євреїв повели на смерть, Осова стояла ще деякий час недоторкана. Потім українці кинулися шукати золото, яке євреї нібито заховали по кутках, і розібрали всі будинки.

Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ

P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl.