Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем.
Цей фоторепортаж я присвячую всім тим, хто пив воду з придорожньої криниці мого Дідуся.
Дім Дідуся Людвіка стояв на окраїні урядових лісів на відстані кількох кілометрів від села, при дорозі, котра вела з Гути Степанської та Омелянки до Грабіни, Тхурів і далі до Вільчого, Неруча й Галінувки. Біля дороги була криниця, поряд із нею стояло велике корито, а на цвяхах висіли кухлі, щоб мандрівники могли напитися. Всі люди, які йшли до костелу в Гуті Степанській, гнали корови на випас до лісу, їхали на ринок до Колок, ішли на престольне свято до Холоневичів і на закупи до єврейської Осової, пили воду з нашої криниці. 22 липня 1943 р. бандерівці спалили дім Дідуся. Родина сховалася в кущах неподалік дому і звідти спостерігала за тим, як усе горить. Бабуся саме доїла корови біля дому, коли в лісі прозвучали постріли. Мій дев’ятирічний Тато благав Бабусю, щоб вона швидко втікала. Ледве встигли. Приїхали 11 бандерівців на конях. Вони не пили води, не заходили в дім, а лише кричали: «Польські свині, виходьте!» Потім почали стріляти запалювальними кулями. За мить дім загорівся.
Про цю криницю я чув із дитинства. Коли ми приїхали возом на місце, де колись було господарство, першим, що показав нам Тато, був слід від глибокої криниці. Сьогодні це невелика заглибина в хащах, а скільки води люди з неї випили.
Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ
P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
