Головна

MW nr 14 22.07.2021

getting-money-in-windСьогодні ми вже призвичаїлися до багатьох речей, про які раніше навіть не дозволяли собі задуматися. У першу чергу, маю на увазі сучасний український політикум.

Наша нація, що в силу історично-політичних умов, багато десятиліть була змушена жити в умовах монопартійності і єдино дозволеного загальнодержавного напряму світлого комунізму, раптом отримала шанс проявити свою індивідуальність. З початком 90-х років минулого століття у нашій державі офіційних та неофіційних партій стало, мабуть, більше, аніж церковних громад чи навіть міст і селищ. Чисельність грибів після теплого літнього дощу є меншою, аніж політичних партій, оскільки гриби живляться природними багатствами, а це, як відомо, добриво нестабільне. Набагато результативніше в нашому світі діють матеріальні «допінги», тож не дивно, чому особливою чисельністю можуть похвалитися політичні партії.

Після певного сумбуру у політичному житті, вседозволеності і псевдовільного вибору врешті дійшли до того, що зрозуміли: кількість не завжди принесе очікувану якість. Краще мати одну розвинену партію, в яку постійно вкладати серйозні гроші. Адже дивіденди будуть грандіозними. Для створення мегасили не гребують жодними ресурсами – як фінансовими, так і людськими. Однак саме особистості допоможуть зацікавити електорат, тому особлива увага політтехнологів звернена на заманювання політичних лідерів усіляких масштабів. Найсмішніше і, водночас, найтрагічніше для нашої історії є те, що політики, урядовці з року в рік подорожують партіями. Їхні уподобання часто настільки нестабільні, що диву даєшся як «лівий» за мить може стати «правим», а «чорний» – «білим». Пристосуванців вистачає на усіх рівнях: від Києва до найменшого хутору. Невже жадоба до наживи, тепленького місця, може перекреслити найголовніше – особисті переконання і життєві цінності?

Коли впав комуністичний режим, люди сотнями тисяч по всьому Союзу здавали, палили, викидали партквитки. Кількість патріотів у вишиванках в Україні множилася швидше, аніж бактерії у силосній ямі. Це можна було пояснити масовим національним піднесенням, люди врешті могли почути правду, висловити власну позицію. Таку ситуацію ще можна було зрозуміти. Однак коли нині, вже вільні від ідеологічного тиску «демократичні» люди дозволяють собі міняти політичні переконання після кожних президентських чи парламентських виборів, стає моторошно. Найгірше, що ці люди, не маючи жодних докорів сумління, можуть відкрито дивитися своїм виборцям у вічі й продовжувати лити бруд вже на колишніх однодумців. Причому серед нас знайдуться такі, котрі вкотре повірять цим словам і цим людям.

Невже історично усталена приказка про те, що на два українці знайдеться три гетьмани, не лише не втрачає актуальності, а й набуває все більшого підтвердження серед нас? Ментальна звичка тягнути ковдру на себе стала ідейним, життєвим кредо кожного більш-менш реалізованого політика і чиновника. За таких обставин ще довго вміст гаманця, кількість житлових метрів, вартість автопарку у людини визначатиме її значимість у суспільстві. Земне життя, що є таким коротким – це іспит, відповідь на питання чи зможемо вступити до Царства Божого, - каже Церква. Однак цей іспит наші урядовці-посадовці прогулюють. Невже й після «розтриньканого» життя вони матимуть чим відкупитися? Чи таких «поводирів» ми потребуємо? Хто у кого ходить в слугах: чиновники у народу чи навпаки?

Кажуть, кожна нація отримує правителів, на яких вона заслуговує. Україна, працьовита і багата культурно держава, за сотні років бездержавності поки дожилася до того, що досі більшість із нас не є національно свідомими, освіченими, морально і культурно багатими особистостями. Виховання дітей, навчання молоді проходить на помилках дорослих. Своїм прикладом ми готуємо нове покоління, що добре вивчить як потрібно купувати і вигідно продаватися.

«Нарешті ті вибори закінчилися», - такими чи подібними словами більшість українців підсумували офіційні оголошення результатів виборів до місцевих органів влади. Наші вулиці очистилися від наглядної агітації, а білборди вже не «дивляться» на нас майже щирими поглядами сотень «бідолах», котрі хочуть одного – відданого голосу на дільницях за їхню скромну персону. Поштові скриньки не «лопають» через надлишок паперової продукції. Останні вибори особисто мене вразили тим, наскільки легко були викинуті шалені кошти на вітер, перед тим матеріалізувавшись у безглузді, зате багатообіцяючі телевізійно-радійні ролики та газетно-брошурову, нікому не потрібну, продукцію. Коли б тисячі, мільйони гривень були витрачені на будівництво дитячих майданчиків, то кожна багатоповерхівка отримала б у сусіди гойдалки та пісочниці. Принаймні хоч якийсь слід лишили б по собі, запаморочені від ейфорії перемогти, тисячі охочих потрапити бодай у яке-небудь депутатське крісло.

Останні вибори яскраво продемонстрували, що українці дуже швидко починають байдужіти і зневірюватися в українському політикумі. Більшість наших співвітчизників або не прийшли на виборчі дільниці, або ж проголосували проти всіх! Попри величезне розмаїття політичних сил, і ще більшу кількість кандидатів, ми так і не вирішили, чи справді хтось зуміє покращити наше життя.

Зізнаймося собі чесно, чи після закінчення виборів ми відчули полегшення, що ми «обдарували» владою насправді гідних? Швидше складається прикре і гірке враження, що ми знову біля «розбитого корита».

Віктор ЯРУЧИК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1