Головна

MW nr 17 16.09.2021

BeyzymНещодавно запитала у доньки, що вона може розповісти про Мадагаскар. У відповідь почула, що це острів біля Африки, а ще – назва відомого «класного» мультфільму. Відверто кажучи, і сама не набагато більше змогла би розповісти.

Зі шкільних лав пам’ятаю, що Мадагаскар є четвертим за величиною островом у світі, з неповторною флорою і фауною.  Інтернет підказав, що ще однією особливістю може бути екзотичний відпочинок, не переобтяжений принадами цивілізації. Та питання, насправді, не було випадковим. Мадагаскар зацікавив мене почутою нещодавно життєвою історією однієї непересічної людини, нашого земляка Яна Бейзима.

Дійсно, коли продовжила пошук інформації по мережевих посиланнях, картинка далекого африканського куточка виглядала уже не такою райдужною. Усе частіше історія Мадагаскару асоціювалася зі словами: проказа і прокажені. Напевно, важко відшукати серед нас людей, які би на власні очі, не на картинці, бачили жах цієї ще до недавніх часів  невиліковної хвороби. Вживаємо страшні слова у нашій мові швидше як порівняння з чимось відразливим та бридким. Ким же для Мадагаскару став уродженець великої Волині, простий польський священик Ян Бейзим? Що зробив він для мешканців тих далеких країв, адже ще за життя став для них святим?

Надзвичайно шанована постать у католицькому світі, один із трьох найбільших місіонерів Польщі, блаженний отець Ян Бейзим народився у 1850 році у селі Великі Бейзими, що тоді входили до складу Волині. Трагедія Січневого повстання торкнулася і його родини. Тяжкі матеріальні обставини, в яких підростав Ян, виховали уже змалку в ньому незламну волю, силу перемагати самого себе, але, водночас, залишили в його серці місце для чуйності та доброти. З Україною його пов’язало не лише місце народження, але і тривала праця у Тернопільському єзуїтському колегіумі, де, після закінчення духовної семінарії, довгі роки, був вихователем і опікуном молоді. Він виховував своїх учнів відважними шляхетними людьми, вірними Богові й Батьківщині. Вихованці його безмежно любили. Менші учні називали отця Бейзима другим Жюль Верном, оскільки його розповіді подобались їм більше, аніж книжки відомого письменника. Чи знав він уже тоді, що на власні очі побачить «принади» далеких країв та пізнає і свої «екзотичні» пригоди?

Хоча праця з молоддю приносила отцю Яну Бейзиму велике задоволення, та він усе частіше замислювався над місіонерською діяльністю. Попри те, що за фахом не був лікарем, завжди опікувався хворими. Любив говорити, що хворих треба берегти, як зіницю ока, а також, що не шпиталь є для лікаря, а лікар  має бути для шпиталю. Саме ця його духовна потреба у 49-літньому віці привела отця на далекий Мадагаскар до місіонерських осередків єзуїтів для опіки над прокаженими. Від побаченого отець Ян жахнувся. Хворих на проказу мешканці острова не вважали за людей, виганяли з міст і сіл, не переймаючись, що з ними буде далі. Вигнанці помирали від хвороби і голоду. У листах на батьківщину отець Ян Бейзим писав, що, попри все, ці нещасні люди, які гниють живцем, не перестають бути нашими братами і потребують порятунку. А найгірше, що матеріальне зубожіння тягне за собою моральне. Щоб перебувати з хворими вдень і вночі, оселився серед прокажених, обробляв рани тіла та, водночас, лікував їхні душі, наближаючи їх до Бога. Провадив постійне релігійне навчання, прививав їм культуру. Ламав у такий спосіб бар’єри страху, прокльонів, нечутливості. Розуміючи, що має зробити усе можливе для своїх «чорних пташенят», розпочав збір коштів для побудови сучасної лікарні для прокажених. При цьому, говорячи сучасною мовою, проявив блискучі здібності адміністратора. На його, сповнені жорстокої правди, листи відгукнулися у багатьох куточках світу. Отцю Яну Бейзиму вдалося збудувати найкращий лікувальний заклад на Мадагаскарі. Шпиталь, споруджений на честь Ченстоховської Божої Матері, існує і сьогодні. На жаль, не зміг здійснити інші задуми, у 62-літньому віці «слуга прокажених» отець Ян Бейзим помер від цієї страшної хвороби. З великою шаною про його земний подвиг згадують у багатьох країнах, а у 2002 році Папою Іваном Павлом II отець Ян Бейзим був проголошений блаженним апостолом прокажених.

Захотілося пригадати цю постать, адже у минулу неділю на державному рівні вітали працівників медичної галузі. Отець Ян Бейзим за фахом лікарем не був, однак його життєва дорога поєднувала в собі служіння Богові і служіння людям. Покликання священика і лікаря схожі між собою, а іноді і тотожні. Абсолютна відданість людям, які потребують допомоги, готовність допомогти, часом наражаючись на смертельну небезпеку – це є одні й ті ж фахові сторони, притаманні людям, що лікують душу і тіло. Нехай постать «слуги прокажених» буде взірцем і покровителем для наших лікарів.

Ольга ГОРЯЧЄВА

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1