Інтерв’ю

brzywczyУже протягом трьох місяців Генеральне консульство Республіки Польща в Луцьку має нового Генерального консула – Беату Бживчи. Пані консул відвідала редакцію «Волинського монітора» і дала інтерв’ю нашому виданню.

– Скажіть, будь ласка, хто Ви в житті, ким себе відчуваєте і якою була Ваша дорога професійної кар’єри?

– Хто я і ким себе відчуваю? Я – держслужбовець Республіки Польща. Цей елемент державності і роботи для моєї країни найкраще визначає мене саму. Мені притаманний критицизм, але при цьому я доброзичлива і відкрита особа. Багато вимагаю від себе, але того ж самого очікую від інших. Я вихована на традиціях служіння державі та суспільству, мені не чужий утилітаризм, тому адміністративну та юридичну спеціальність я обрала невипадково. А моя професійна кар’єра? Від самого початку вона пов’язана з Міністерством закордонних справ, де я розпочинала як стажист, а згодом мені доручали відповідальніші завдання. Моя робота в Україні – це прояв довіри з боку керівництва та осіб, що розглядали мою кандидатуру на цю посаду.

– Ваша особистість формувалася вже в незалежній Польщі. Чи пам’ятаєте період Польської Народної Республіки?

– Дуже туманно. Коли ПНР відходила в історію, мені було трохи більше, ніж 10 років. Я була ще дитиною і не могла свідомо переживати клімат того періоду. Коли я стала дорослою, поверталася до цього періоду в розмовах із батьками, співставляючи їхній досвід зі знаннями, отриманими в університеті. Саме в такій історичній пропорції я ще пам’ятаю ПНР.

– Я вважаю, що ми, як українське суспільство, застрягли в радянському минулому. Найбільше це помітно в міжлюдських стосунках. У нас є незалежність, але складається враження, що її ніхто не шанує, не дбає про своє майбутнє. Як Ви сприймаєте Україну та українське суспільство?

– Здобуття незалежності я порівняла би з вивільненням із кокона, який стримує рухи. Це ознака зрілості і підтвердження здатності самостійно існувати. Польща протягом багатьох років чекала на свою незалежність, яку кілька разів в історії у нас відбирали, а боротьба за цю незалежність була оплачена кров’ю. На мою думку, процес побудови громадянського суспільства й національної ідентичності в Україні ще не завершився. Це, звичайно, впливає на індивідуальні соціальні позиції та на спосіб сприймання українців як ними самими, так і іноземцями. Проте відчуваю також певний новий тренд – поволі виокремлюється соціальна група, яка презентує трохи інший погляд на існуючу дійсність, але й надалі сильно ідентифікує себе зі своєю країною. Це – українська інтелігенція. Варто докласти всіляких зусиль і засобів, щоб не втратити цього капіталу.

– До приїзду в Україну Ви працювали в Африці...

– Так, я працювала в консульському відділі Посольства РП у Преторії (Південно-Африканська Республіка). Я перебувала там протягом двох років перед приїздом до Луцька. Африка була моєю професійною та приватною мрією, яку мені частково вдалося реалізувати. Африканський континент – сплав різних культур і мов. У самій ПАР є кільканадцять державних мов, а національний гімн країни виконують кількома мовами. Не можливо залишитися байдужим до Африки. Я її полюбила.

– Поділіться, будь ласка, враженнями.

– ПАР – це країна величезних диспропорцій і контрастів. Поряд із мікрорайонами з багатими резиденціями розташовані мікрорайони, де живе бідне населення (сламси), яке іноді не має доступу до проточної води і струму. Бідність, яка є проблемою більшості африканських країн, породжує негативні соціальні явища – погіршення стану здоров’я суспільства і зростання смертності, маргіналізацію населення, бездомність, обмеження перспектив розвитку, жорстокі злочини. Незадоволення соціально-економічною політикою призводить до громадських протестів. У сфері внутрішньої культури Африка має що запропонувати. І це не тільки прекрасні краєвиди, чудові кліматичні умови, розташовані близько гори й океани. Мешканці Африки успадкували від періоду колоніалізму певні риси та манери, зокрема, відсутність упереджень у контактах з «чужаками», гостинність, чесність, безкорисливість.

– Які соціальні процеси там відбуваються? Чи існує поділ на гірший і кращий клас?

– Це доволі складно. Після періоду Апартеїду, котрий панував у ПАР до половини 90-х років минулого століття, правляча партія для вирішення проблеми соціальних диспропорцій, яка є результатом політики Апартеїду, що сприяла збагаченню «білої» частини суспільства, почала рішуче діяти у цій сфері. Таким чином було впроваджено програму «Black Economic Empowerment». Вона створює для груп, що раніше зазнавали дискримінації, можливості, котрих ці групи, з огляду на свою соціальну позицію і колір шкіри, не мали. Незважаючи на рівність політичних прав усіх громадян, надалі помітні контрасти, якщо говорити про заможність суспільства. Ця незадовільнаматеріальна ситуація великої частини суспільства є наслідком його нерівномірного розвитку протягом кількох останніх десятиліть. Незважаючи на це, економіка ПАР є найбільш розвиненою на африканському континенті. Не варто мислити схематично і білу меншість ототожнювати з багатством, а чорну більшість – із бідністю. Дедалі заможнішими стають також представники чорношкірого населення.

– Зробіть, будь ласка, короткий огляд Полонії в Африці.

– Посольство в Преторії є представництвом для ПАР та семи інших країн півдня Африки. Найбільше поляків проживає, звичайно, в ПАР і це неоднорідна група, тому що вона утворилася внаслідок різних хвиль еміграції. Перша хвиля еміграції відбулася в міжвоєнний період, коли до Південної Африки прибули кілька тисяч польських громадян, в основному єврейського походження. Під час Другої світової війни в Південній Африці перебувало кільканадцять тисяч поляків і солдатів Польських збройних сил, з яких частина після закінчення війни і демобілізації там залишилася. Після закінчення війни до Африки прибула також група ветеранів, в основному з Великобританії та з таборів для біженців у Німеччині, Австрії та Італії. У 60-х роках минулого століття в Південній Африці розпочався період значного економічного зростання, що збільшило потребу в кваліфікованих спеціалістах і призвело до того, що сюди приїхали працювати польські інженери, техніки, лікарі. Найбільшу групу польських емігрантів у ПАР становить еміграція часів «Солідарності». Влада ПАР створила полякам дуже добрі умови для роботи і проживання. Політична, соціальна та економічна ситуація в ПАР після 1993 р. була і є причиною виїзду багатьох наших співвітчизників разом із сім’ями на постійне проживання до Польщі, Австралії, Канади, Сполучених Штатів, а також до країн ЄС. Проте це не стоїть на перешкоді тому, щоб у ПАР поселялося молоде покоління поляків, котрі створюють там сім’ї. Ця складна структура Полонії, що побудована з різних поколінь, викликає різні потреби, різним є також почуття національної ідентичності. Багато хто з осіб, які мають польське громадянство, вже не користується польською мовою, а причини такої ситуації самі поляки вбачають у надзвичайно швидкому і споживацькому способі життя.

У ПАР діє кілька полонійних організацій, що складаються в основному з представників еміграції часів «Солідарності». На жаль, тривожить відсутність наступників і продовжувачів цієї ідеї. Я часто питала, чому так відбувається, що їхні діти не цікавляться громадською діяльністю. У відповідь чула, що «син або донька створили власні сім’ї, мають добру роботу або власний бізнес, не мають часу на громадську діяльність, навіть не дуже добре розмовляють польською і соромляться того, що не зможуть вільно висловитися». Велику надію ми покладали на наймолодше покоління мігрантів, яким важливо зберегти національну ідентичність.

– У чому полягає робота консула?

– Робота консула вимагає великої самостійності, хоча в основі своїй це робота колективна і добрим тоном є використання досвіду старших колег. Це також кропітка і бюрократична робота, яка є частиною наших щоденних обов’язків. Консул повинен бути чутливою людиною, вмілим організатором, компетентним юристом, добрим психологом, рішучим менеджером, добрим оратором і терплячим слухачем.

– Які моменти в роботі консула найгірші?

– Консул повинен бути готовим до того, що може зустрітися зі складними ситуаціями, навіть непередбачуваними, і не матиме готових сценаріїв поведінки в цих обставинах. Найгірші моменти пов’язані із ситуаціями, коли існує загроза для здоров’я або життя осіб, яким ми допомагаємо, а також із випадками смерті. Найважче повідомляти сім’ї про втрату когось близького. Часом у телефоні чуємо безпорадне: «То скажіть мені, будь ласка, що я повинен тепер робити?». І потрібно бути до цього готовим, щоб це питання не зависло в порожнечі.

– Як Ви оцінюєте свою попередню роботу у візовому відділі та які маєте плани на майбутнє?

– Плани роботи консульства і своєї в ньому ролі я визначила перед тим, як зайняла цю посаду, а завдання перед консульством були поставлені на початку року. Те, якою мірою їх можна буде реалізувати, залежатиме від геополітичних реалій, у яких ми працюємо, від контактів із місцевими та польськими інституціями, від можливостей та рішучості колективу, з котрим я маю приємність працювати. Питання, на які я хотіла би особливо звернути увагу, це: активізація діяльності консульства у сфері економіки, історичної політики, оновлення моделі пропагування культури і, звичайно, діяльність у юридичній площині.

Роботу у візовому відділі я вважаю цікавим та винятковим досвідом, як у кількісному вимірі, так і в якісному.

– Чи створення візових пунктів – це добре рішення?

– Тільки передача функції прийому візових анкет зовнішній фірмі дає можливість консульським установам Республіки Польща в Україні задовольняти попит на польські візи, який динамічно і постійно зростає. Польські представництва вже використали можливості ведення екстенсивної кадрової та організаційної політики.

– Консульство – це не тільки Генеральний консул, але також колектив людей.

– Намагаюся зберегти партнерські стосунки з колективом, а у співпраці спиратися на модель партиципації (співучасті). Нашим багатством є те, що ми маємо різний професійний досвід, часом різний підхід до справ, різні спостереження. Це становить наш потенціал, який ми розвиваємо спільними силами в різних проектах. Не приховую, що я хотіла би, щоб ми використали, наскільки це можливо, добрі приклади співпраці у Вишеградській групі.

– Як ми можемо допомогти Україні в євроінтеграції, водночас остерігаючи перед помилками, які мала Польща, вступаючи до Євросоюзу?

– Величезну роль у цьому процесі відіграє постійний і живий діалог між нашими столицями. Президент РП та міністр закордонних справ багато разів висловлювалися щодо європейських прагнень України. У квітні в Києві відбулася зустріч міністрів закордонних справ Польщі, Литви, Голландії та Данії з президентом, громадськими організаціями та опозицією. Наприкінці серпня в Києві тривали польсько-українські політичні консультації, на початку вересня в Криніци пройшла зустріч віце-прем’єр-міністрів обох держав. Важливим елементом польської підтримки України на шляху до підписання Угоди про асоціацію й Угоди про вільну торгівлю є участь колишнього президента Польщі в місії Європарламенту А. Квасневський-П.Кокс. Наступні зустрічі на такому високому рівні відбудуться найближчими тижнями.

Польща пройшла шлях євроінтеграції. Ми хочемо своїм прикладом підтвердити, як багато ми отримали, обираючи «європейську дорогу». Звичайно, вона не була прямою, але вигоди від євроінтеграції у багато разів більші, ніж вкладені зусилля. Наслідки процесу модернізації, який ми пройшли, можуть помітити всі, хто приїжджає до Польщі. Відбулося багато змін і цей процес постійно триває.

– Складається враження, що Україна абсолютно не готова до певних європейських цінностей...

– Але саме цьому служать різні програми та інструменти, що знаходяться в портфелі під назвою ЄС. Польща також багато отримала у сфері розвитку людського капіталу.

– Чи додаток «Європейський монітор» при нашій газеті має шанс на відродження?

– Задум вартий того, щоб його реалізувати, особливо нині, коли мас-медіа інформують суспільство про процеси, що відбуваються в закордонній політиці держави щодо ЄС. Такий тематичний додаток мав би той плюс, що він виконував би освітню функцію.

– Якою Ви бачите співпрацю з місцевою польською громадою і як оцінюєте місцеве польське середовище?

– Я би хотіла, щоб модель, яка спирається на партиципації та партнерстві, функціонувала також у стосунках консульства зі всіма польськими організаціями. Ми очікуємо більшої активності з боку організацій, хочемо прислухатися до їхнього голосу, сподіваємося на їхні ініціативи. Велика кількість організацій, на мою думку, не полегшує нам ситуації, породжує певну нездорову конкуренцію, певним чином також маргіналізує значення польської громади у стосунках з органами місцевої влади.

– Чого Ви собі побажаєте у своїй роботі?

– Цікавих професійних викликів, яким можна себе присвятити. 

Розмовляли Ядвіга ДЕМЧУК
і Валентин ВАКОЛЮК

FB

Бібліотека ВМ

 

Jency wrzesnia 1939 foto 240 2

 

dzien

Інформація

logoGranica

 

 

Партнери

 

LOGO MonitorInfo mini

 

PastedGraphic-1 

 

VolynMedia

 

cz

 

tittle

Реклама

po polsku po polsce

 

 

SC Corporate Services Sp 1